Тел. +38 (044) 221-23-63

В договоре цена в инвалюте: можно или нет?

Чи законно зараз встановлювати ціну у внутрішньоукраїнському договорі

 в іноземній валюті,а розраховуватися виходячи з еквівалента валюти в гривнях? Чи є тут якесь«підводне каміння»?

Відповідь: Прив’язка ціни в договорі до іноземної валюти загалом відповідає законодавству, але такому способу визначення ціни притаманні підвищені ризики. Пов’язано це з неузгодженістю нормативних актів.

Так, з одного боку, положення ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) передбачають, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті. Але при цьому грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях (ч. 1 ст. 533 ЦКУ). Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦКУ).

Правомірність встановлення ціни в договорі в іноземній валюті 

неодноразово підтверджували йофіційні органи (див. листи Мінекономіки від 19.12.2006 р. № 89-24/103, від 20.10.2009 р. № 3804-25/544, Держпідприємництва від 21.12.2007 р. № 9563, Мін’юсту від 12.03.2007 р. № 20-5-132, ДПАУ від 11.03.2005 р. № 2045/6/23-5315).

З другого боку, є норми, з яких можна зробити висновок про неправомірність встановлення інвалютної ціни. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України (далі — ГКУ) грошові зобов’язання учасників господарських відносин мають бути виражені і підлягати оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, коли суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Тобто ст. 198 ГКУ дозволяє виражати грошові зобов’язання в іноземній валюті лише у випадках, коли суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. А інвалютні розрахунки між резидентами на території України заборонені (ст. 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93).

У підсумку виходить, що і прив’язувати ціну до курсу інвалюти у внутрішньоукраїнських договорах згідно зі ст. 198 ГКУ не можна. Аналогічні норми містить і ч. 2 ст. 189 ГКУ, відповідно до якої ціна в договорі зазначається у гривнях, а в іноземній валюті виражаються ціни у зовнішньоекономічних договорах за згодою сторін.

Це обмеження перегукується і з положеннями ч. 2 ст. 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 21.06.2012 р. № 5007-VI, у яких зазначено:

ЦИТАТА. «Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України». (витягзч. 2 ст. 10 ЗаконуУкраїни«Проціниіціноутворення»від 21.06.2012 р. № 5007-VI) 

Неясний на даний момент також статус постанови КМУ «Про удосконалення порядку формування цін» від 18.12.1998 р. № 1998 (далі — постанова № 1998). У ній передбачено, що «формування, встановлення та застосування суб’єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці». Витрати в доларовому еквіваленті під час формування внутрішньоукраїнських цін в цьому документі дозволяється враховувати лише в частині імпортної складової ціни.

Цю постанову було прийнято в період дії Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 р. № 1540-VI, ст. 169 якого тоді встановлювала, що вираження та оплата грошових зобов’язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР.

Норми нового ЦКУ, чинного з 01.01.2004 р., більш лояльно підходять до вирішення цього питання, у зв’язку з чим деякі суди вважають, що з 2004 р. постанова № 1998 не застосовується (див., наприклад, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 р. у справі № 904/7755/14).

Між тим, Мінекономрозвитку і торгівлі України у листі від 02.09.2014 р. № 3723-08/30327-07 віддало перевагу фіскальному підходу. У зазначеному листі був зроблений висновок, що внутрішньодержавний обмін товарами (послугами) має здійснюватися за цінами (тарифами), встановленими у валюті України з перерахуванням імпортної складової частини ціни (тарифу) у національну грошову одиницю. Було віддано перевагу постанові № 1998 і листу Держінспекції з контролю за цінами від 03.12.2009 р. № 200/7-6/6148.

Отже, однозначні висновки щодо правомірності встановлення у внутрішньоукраїнських договорах ціни в інвалюті з урахуванням неузгодженості нормативних актів зробити складно. Обнадіює лише те, що штрафних санкцій за таке порушення контролюючі органи застосувати не можуть.

Однак існує ризик того, що контрагент відмовиться виконувати зобов’язання за договором, вважаючи умову про встановлення інвалютної ціни недійсною (нікчемною). Причому таких випадків досить багато. Тоді стягувати кошти з боржника доведеться через суд.

ВАЖЛИВО!

Останнім часом суди переважно задовольняють такі позови і доходять висновку про правомірність встановлення ціни в інвалюті (за умови, що розрахунки проводяться у гривнях). 

При цьому вони орієнтуються на позитивне роз’яснення, наведене, зокрема, у п. 8.1 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14, п. 3 Інформаційного листа ВГСУ від 24.11.2011 р. № 01-06/1642/2011.

А в п. 10 Оглядового листа ВГСУ від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 був зроблений висновок, що «Вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов’язаних із знеціненням валюти боргу».

Правомірність встановлення інвалютної ціни була підтверджена у постановах ВГСУ від 26.03.2015 р. у справі № 911/3199/14Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.01.2015 р. у справі № 904/8369/14Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 р. у справі № 911/4660/14Харківського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 р. у справі № 920/1856/14.

Однак деяким особам для відстоювання своєї правоти довелося дійти до Верховного Суду України (див., наприклад, постанови ВСУ від 30.05.2012 р. у справі № 6-29цс12, від 07.10.2014 р. у справі № 910/763/13).

Тому тут ви самі маєте зважити всі ризики встановлення в договорі «інвалютної» умови і вирішити питання виходячи передусім з надійності свого партнера.

Джерело: http://epodatok.com.ua/ua/article/315